Тема: Кохання
шанувати вмійте
Мета: Розкрити
значення кохання як най вищого людського почуття; показати, що характер та
глибина цього почуття залежить від рівня всебічного розвитку особистості;
виховувати взаємоповагу, щирість, сердечність, шляхетність у стосунках;
формувати почуття людської гідності
Оформлення залу:
посеред сцени плакат у формі великого серця, на
якому написана тема вечора; на журнальних столиках , що розміщені у
різних частинах залу, стоять свічники з палаючими свічками; стіни залу прикрашені
плакатами із висловами про кохання, надувними кульками, різноманітними сердечками.
Звучить музика
І ведучий: Кохання. Мабуть ні про що так багато не
говориться, не розмірковується, не мислиться. як про кохання. І недарма.
Історія життя на землі невіддільна від історії почуттів.
ІІ ведучий: Кохання, народившись від ніжності,
захоплення, розуміння відкривало нескінчену цілісність людської особистості і
подарувало світові гуманність, милосердя, радість, співчуття і щастя.
І ведучий: Кохання – це поезія і сонце життя. Ми
народжуємося для кохання. Кохання – зовсім не вогонь (його так часто
визначають), кохання – це повітря. Без нього немає дихання, а з ним дихається
легко.
ІІ ведучий: І звичайно ж закохані всіх часів і
століть не змогли б жити якби не почали відзначати день закоханих. Ось уже
сімнадцять століть закохані всього світу відзначають найромантичніше свято –
День святого Валентина.
І ведучий: У цей день навіть повітря наповнюється
коханням. Амури поспішають з’єднати пари, почуття яких перевірено часом і
допомагають зустрітись половинкам, котрі загубились у просторі. А з чого ж усе
починалось?
Читець (Данте «Сонет 10»): Мудрець повідав істину людині:
«Кохання й миле серце – річ одна,
Як душі мудрі з розумом єдині,
Отак і їх ніщо не роз’єдна»
Кохання в серці робить все, що зна,
Воно – господар у своїй хатині,
Відпочиває сонне в
самотині,
Буває – мить, буває – вік мина.
Розумна донна розцвіта красою
І
вабить нею очі молоді,
Породжує незвідані бажання,
І серце вже не знає супокою,
Так само в донні юної тоді
Пробуджується вічний дух кохання.
І ведучий: Стародавня легенда свідчить: ще в ІІІ ст.. священик
на ім’я Валентин, порушивши імператорський наказ, що забороняв одружуватися,
таємно з’єднував шлюбними узами закоханих. За цей злочин перед законом
імператор наказав кинути молодого єпископа до в’язниці, а 14 лютого його було
страчено.
ІІ ведучий: З того часу щороку закохані відзначають цей день
як свято кохання, віддаючи належну шану своєму заступнику – Валентину.
І ведучий: Шкода , що не було нікого такого заступника у той час коли сталася ця трагедія.
ІІ ведучий: Так,
можливо тоді б і Ромео і Джульєтта залишилися б живими і щасливими, і
фінал цього твору був би інший.
(сценка
«Ромео і Джульєтта»)
І ведучий: Кохання ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця
пояснити, що ж це таке. Це велика загадка життя…
ІІ ведучий: Життя без кохання схоже на засохле дерево, що
росте на каменистому грунті, -- стверджує індійська народна мудрість. І,
можливо, тому кожне покоління намагається розкрити вічну таємницю кохання.
ПІСНЯ «Історія любви»
І ведучий: Про кохання написано багато. Адже коли це
почуття з’являється, завмирає серце, тріпотить душа, і кожному закоханому
хочеться писати вірші й оспівувати свою любов
ЧИТЕЦЬ ( В.Шекспір Сонет 130) Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжніший за
її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так
вона як дишуть люди,
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки
милої – цілком земні.
І все ж вона – найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими
ЧИТЕЦЬ (Едуардас Межелайтіс Жінка (уривок))
Мені здаєшся ти такою: крізь синяву
прозорого туману я бачу Афродіту мармурову, що встала з п’єдесталу й знову
живою сіла в голубій кімнаті. Змінивши позу, перетворився мармур на живе, ласкаве,
біле тіло, і враз повіяло від нього бузковим диханням весни. Задумливе обличчя
у спокої, і згорнуті на спочин крила рук, і синьо снігове тремтіння тіла все
лебедя нагадує мені в тумані веснянім на побережжі, щось неземне, шляхетне,
вкрай потрібне.
У творах Ренуара ти – мов нетутешня,
особлива, та по-земному звабна і грайлива.
ЧИТЕЦЬ Здаєшся ти мені таким:
Мені здаєшся ти
таким
Земним водночас
і неземним.
Щодень ти неоднаковий і різний,
Ласкавий і
грізний
Шляхетний й
недосяжний,
В красі суровий
невимовний,
Розумний і
відважний
Натхненний і
гріховний
Манливий, наче
вогник у вікні…
Такий й потрібен
ти мені.
Пісня
«Я люблю тільки тебе»
ІІ ведучий: Про кохання написано безліч віршів, адже це невичерпне
почуття. І воно існує в душі людини доти, доки б’ється її серце.
Назустріч одне одному виходять 2 читці
юнак та дівчина
ЮНАК Згаси мій зір – я все ж тебе
знайду,
Замкни мій слух – я все
ж тебе почую,
Я і без ніг до тебе
домандрую
Без уст тобі обітницю
складу
Відломиш руки – я тоді
тебе
Спіймаю серцем наче між
долонь,
А спиниш серце – мозок
запульсує,
Коли ж ти вкинеш в мозок
мій вогонь,
Тебе в крові палючій
понесу я.
ДІВЧИНА Розкажу тобі думку таємну,
Дивний здогад
мене обпік:
Я залишуся в серці твоєму
На сьогодні, на
завтра, навік.
І минатиме час,
нанизавши
Сотні вражень,
імен і країн,
На сьогодні, на
завтра, назавжди!
Ти залишишся в
серці моїм.
А чому? То
чудна теорема,
На яку ти мене
прирік.
То все разом, а
ти – окремо.
І сьогодні, і
завтра, й навік
ІІ ведучий: так пише про кохання Ліна Костенко – українська
поетеса
ЧИТЕЦЬ: Що традиційно дарували жінкам
шляхетні рицарі?
Темпераментні іспанці – серенади під
балконами. Гіросмані подарував своїй
коханій площу троянд. Вишукані французькі кавалери – екзотичні парфуми,
коштовності, маєтки, палаци і острови. Бідні студенти всіх країн – інтимні
вірші і букетики фіалок. Хоч яким був би дарунок – коштовним чи не дуже, його
завжди доповнювали квіти.
ЧИТЕЦЬ: Якщо вам бракує слів, -- подаруйте
квіти. Вони скажуть замість вас. Адже квіти вміють говорити. Так гвоздика промовляє: «Ти полониш моє
серце», нарцис – «Я дуже поважаю тебе»; Тюльпан – «Я
хочу сказати про наше кохання всьому світові»;
орхідея – «Ти таємниця і незвичайна»; лілея –
«Наше кохання чисте й вічне».
Читець:
Є в коханні і будні і свята
Є у ньому і радість і жаль.
Бо не можна життя заховати
За земних ілюзій вуаль.
Із тобою було би нам гірко
Обіймав би нас часто сум
І бувало б темніла зірка
У долонях тривожних дум
Але не певен, що кожного разу
У вагонах тривожних дум
Дріб’язкові хмари образи
Не закрили би сонце від нас.
Бо тебе і мене судила б
Не образа, не гнів – любов
Щедро б вона світила
Наповняя їх знов і знов.
У мою б увірвалась мову
Щоб сказати в тривожную мить:
«Ненаглядна, злюча, чудова
Я без тебе не можу жить!»
І ведучий: Ми насолоджуємося творами поетів та письменників
різних часів і відчуваємо, наскільки різноманітними бувають ці почуття. Для
одного це сором’язлива та боязлива перша любов, а для іншого – сильна
пристрасть, що заполонила усе серце.
ІІ ведучий: І слова
кохання теж лунають по-різному. Це і крик, , що звучить начебто на весь світ:
«Я тебе кохаю!», це і м’який, ніжний шепіт: «Люблю, люблю, люблю…»
Так признається у коханні Олександр
Сергійович Пушкін
ЧИТЕЦЬ Я вас любил, любов ещё быть может
В моей душе угасла не совсем
Но пусть она вас больше не
тревожит
Я не хочу печалить вас
ничем
Я вас любил безмолвно,
безнадёжно
То робостью, то ревностью
томим
Я вас любил так искренне, так нежно
Как дай вам Бог любимой бать
другим
ІІ ведучий: А з якою
ніжністю і безмежним трепетом пише про кохання велика російська поетеса
«срібної доби» Анна Ахматова
Вірш: Сжала руки под темной вуалью
«Отчего ты сегодня бледна?»
-- От того, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна
Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь
Я бежала за ним до ворот
Задыхаясь, я крикнула: «Шутка,
Всё, что было! Уйдёшь, я умру»
Улыбнулся спокойно и жутко,
И сказал мне: «Не стой на ветру».
І ведучий: Кохання не має ніяких кордонів. Це незбагненне
почуття, яке може з’явитися і в будь-який час і в будь-якому місці. Здається,
хіба можна писати про кохання, коли йде страшна війна? Щодня сотнями, а то й
тисячами гинуть люди… Але прочитавши
вірш Констянтина Симонова можна бути впевненим: кохання – невмируще!
ЧИТЕЦЬ
(юнак) Жди меня, и я вернусь…
Только очень жди.
Жди, когда
наводят грусть
Жёлтые дожди.
Жди, когда снега
метут.
Жди, когда жара,
Жди, когда других
не ждут
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придёт,
Жди, когда уж
надоест
Всем, кто вместе
ждёт.
Жди меня и я
вернусь
Не желай добра
Всем, кто знает
наизусть
Что забыть пора
Пусть поверят сын и
мать
В то, что нет
меня,
Пусть друзья
устанутждать,
Сядут уогня,
Выпьют горькое
вино
На помин души –
жди
И с ними за одно
Выпить не спеши.
Жди меня, и я вернусь
Всем смертям назло
Кто не ждал меня,
тот пусть
Скажет: «Повезло!»
Не понять,
не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты спасла меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой.
Просто, ты умела
ждать,
Как никто другой.
ЧИТЕЦЬ (дівчина) Жду тебя, и ты пройдешь На полях ли снеговых
Сквозь огонь
и кровь.
Ранен ты в бою…
Жду тебя, и
ты придёшь Жду
тебя и для других
В дом
родимый вновь
Рукавицы шью.
Жду,
едва забрезжит свет,
Может, терпишь у врагов
Жду в тиши ночей, Горькую
беду…
Жду, когда
полгода нет
Жду тебя без слёз и слов,
От тебя вестей. Просто
очень жду.
Я не
знаю тех дорог, И ни боль, ни
смерть, ни ложь
Где
тебя найти, Не разлучат нас!
Запад, юг или восток Жду тебя, и
ты придёшь
На твоём пути. В
мой счастливый час!
І ведучий: Так
кохання приходило в серця молодих завжди, не дивлячись ні на які обставини і
час…
ІІ Ведучий: Прослухайте вірш Вл. Орлова «Невеста»
ЧИТЕЦЬ:
Рукам было жарко
Мальчишки молчали,
Сердцам было тесно
Мальчишки молчали,
И, кроме июня,
Когда провожала
Вокруг никого!
Она жениха.
«Жених и невеста!
Земля раскололась
Жених и невеста!» -- От грома
и треска,
Дразнили мальчишки И тёплым багрянцем
Её и его.
Окрасился снег…
Трава тяжелела
Осталась невеста,
Ночною росою,
Осталась невеста,
И слышался шёпот
Осталась невеста
Среди тишины:
невестой навек.
-- Навеки с тобою! А он
и не знает,
-- Навеки с тобою! – Как
долго и честно
Они повторяли Она его ждёт
За час до войны.
Под седою фатой.
Притих переулок
Глядит на невесту,
В суровой печали. Глядит
на невесту,
Задумчив жених, С
военного фото
И невеста тиха.
Жених молодой.
І ведучий: Так, кохання приходило у всі часи різне: бувало мить, а бувало
продовжувалось віки…
ІІ ведучий: І не можна
сьогодні не згадати російського поета Щіпачьова і його таких чудових віршів
ЧИТЕЦЬ:
Своей любви перебирая даты,
Я не могу представить одного,
Что ты чужою мне была когда-то
И о тебе не знал я ничего.
Какие бы ни миновали сроки
И сколько б я не исходил земли
Мне вновь и вновь благословлять
дороги,
Что нас с тобою к встрече
привели.
І ведучий: Сьогодні ми багато почули гарних віршів про
незбагненне почуття КОХАННЯ. Але як зрозуміти, що це справді прийшла
любов? Чи можна бути впевненим, що це
справжнє почуття? Хто дасть відповіді на численні запитання, що виникають у
душі юнаків та дівчат?
ІІ ведучий: Можливо,
час, життєвий досвід і, головне, серце. Послухайте,
будь ласка, як пише про це велике почуття наш земляк поет Каменюк
Прийшла зима –
Ноги не йдуть,
Все повторилось а вмить
камяніють.
Шляхи бігли разом Але не спиняюсь,
Вкотре розплились.
Бо диявол штовхає.
Прийшло відчуття З тобою
щасливий,
До болі знайоме, а він про це
знає.
Вернулись дні сірі
Янгол врятує,
І ночі безсонні.
Заступить собою!
Небо, що плаче
Прийде наша мить --
Гіркими сльозами,
і знову ми двоє.
Зорі не світять,
Як чорне і біле,
Не сяють вогнями.
Як світло і тінь
Для чого це знову
закінчилась паста…
трапилось з нами?
На цьому амінь…
Проходжу повз тебе
і серце німіє.
І ведучий: Поезія Агнії
Барто «Школьная любовь»
Каждый
может догадаться:
Вот Алёша славный малый.
Антонина влюблена!
Я влюблюсь в него , пожалуй.»
Ну и что? Ей скоро 20,
Повторяет класс по карте
А на улице весна.
Где Иртыш, где Енисей.
Только звякнет телефон – А
влюблённая на парте
Тоня шепчет: «Это он!» Нежно шепчет:
«Алексей!..»
Стала ласковой и кроткой,
Он понять её не в силах!
Ходти лёгкою поход кой,
То она глаза скосила,
По утрам поёт как птица…
То резинку попросила,
Вдруг и
младшая сестрица
То зачем-то промокашку
Просыпается
чуть свет, Подаёт ему
любя…
Говорит:
«Пора влюбится!
Алик вышел из себя!
Мне почти 13
лет!»
Поступил он с ней жестоко!
И Наташа на
уроке
Отлупил после уроков!!!
Оглядела
всех ребят:
Так вот с первого свидания
«Вова? –
слишком толстощёкий.
Начинаются страдания.
Боря? –
ростом маловат.
ІІ ведучий: А з яким неповторним трепетом пише про кохання
наш земляк, в минулому голова Шаргородської райдержадміністрації Микола
Іванович Слободянюк
ЧИТЕЦЬ:
Ще один океан, ще одні незбагненні Бермуди…
І пташок переспів. І
принишклих ялин висота…
Я з тобою іду і, здається,
вклоняються люди
Цій гармонії душ, і серцям,
що вистукують в такт.
У твоєму житті я ще зовсім
нічого не значу,
Та у ньому живу вже неначе
стотисячний рік,
Відчуваю твій біль, і твою
незахищеність бачу,
І твою чистоту, й сильний
погляд з-під стомлених вік.
Я не встиг ще збагнуть,
що за пастка захована в тобі,
Де реальність п’янка, а де
просто придуманий сон…
Але знаю одне: я відколи з
тобою, відтоді
Головою і серцем, здається,
торкаюся крон…
І ведучий: І ще один із прекрасних віршів Миколи Слободянюка
ЧИТЕЦЬ: Я багато тобі не дзвонитиму –
Лиш три слова, що в серці співають,
Ти дозволь мені говорити:
«Пам’ятаю, сумую, чекаю»
Я нечасто тобі писатиму,
Й
ці слова, що не мають краю,
В тебе мало місця займатимуть:
«Пам’ятаю, сумую, чекаю»
І у снах я так рідко з’являтимусь,
Лише інколи нагадаю,
Як тривоги тебе долатимуть:
«Пам’ятаю, сумую
аж ніяк не вимушеним.
І ведучий: Послухайте, як пише про це почуття український
поет-сатирик Павло Глазовий.
Жора і Лора
Жорі й Лорі -- по сімнадцять
Лора каже: -- Жоро,
От де хохма! Я дитину
Буду мати скоро.
Батько сердиться на мене,
Заїдає мати.
«Чим, -- чіпляються, -- дитину
Будеш годувати?»
Жора свиснув: -- Не тушуйся!
Нам з тобою хватить,
Бо
на мене ще мій предок
Аліменти платить.
ІІ ведучий: Кохання… Ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця
пояснити, що ж це таке. Це велика загадка життя…
І ведучий: Подивіться будь ласка невеличку сценку «Невдала
контрольна»
СЦЕНКА
АВТОР: Розмовляють дід з бабою:
БАБА: А ти пам’ятаєш, діду, як ми з тобою
познайомилися?
ДІД:
Ну да… Хіба таке забудеш?..
Б: -- А розкажи, як усе було!
Д: -- Навіщо? Ти ж сама знаєш.
Б: -- Ну розкажи, хочу згадати приємне…
Д:-- Теж мені приємне. Що там згадувати?!
Б:-- Ну, діду, невже ти забув?
Д:-- Ну добре, добре, причепилася… Одного
разу ще в 7 класі я переписав у тебе контрольну роботу з математики. І після
того між нами розпочалася дружба…
Б:-- Як романтично!!! Ти задоволений?
Д:-- Ех! Краще б я двійку тоді з алгебри
отримав!
І ведучий: І таке, на жаль, буває. Швидко плине час.
Століття за століттями. Разом з ним змінюємося і ми. А що ж кохання? Можливо,
воно вже не існує, -- іноді подумає хтось.
ІІ ведучий: І хочеться тоді крикнути: НІ! НІ! Та ще раз НІ!
Любов жива, і ніколи не зникне, поки існує життя. Адже кохання і є життя. І
зовсім не випадково темою нашого заходу є «КОХАННЯ ШАНУВАТИ ВМІЙТЕ» Це так.
ЧИТЕЦЬ:
Милые ровесницы девчонки!
Не грустите,
если нет любви,
Если парень
обойдёт сторонкой,
если вы гуляете одни.
Не грустите!
Всё ещё настанет
Не грустите!
Влюбятся и в вас
Только не
старайтесь раньше времени
Губ не
красить и не красить глаз
Будьте
недотрогами, девчонки,
Не краснейте
перед взглядами ребят
Если знать
хотите вы – о недотрогах
парни с
уваженьем говорят.
ЧИТЕЦЬ
« Моя любове, я перед тобою…»
Моя любове, я перед тобою.
Бери мене в свої блакитні сни.
Лиш не зроби мене слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
І не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
Важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
Не розміняй на стежечки доріг,
Бо кості перевернуться в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.
І ведучий: Кохання – це здійснення найпотаємніших мрій.
ІІ ведучий: Ідіть
назустріч коханню – і Ви обов’язково з’єднаєтесь зі своєю половинкою.
І ведучий: Якщо ви чекаєте на казкового принца чи принцесу –
ІІ ведучий: Повірте у диво
РАЗОМ: І казка
стане реальністю
Лунає музика
